Іллєнко: Українське кіно – це узвар після коли, якою вас поїли 23 роки

Як зробити українське кіно цікавим для масового глядача, а також чому Україна забороняє російський контент – голова Держкіно Пилип Іллєнко дає розгорнуте інтерв’ю Фактам ICTV.

— Перед входом у Держкіно написи на асфальті, що Іллєнко продався москалям…

— На паркані теж багато чого пишуть.

— Вас же це заділо, мабуть?

— Я до таких речей ставлюся як до невідємної частини роботи по захисту українського інформаційного простору.  Якщо  таке відбувається, значить, з мого боку щось зроблено правильно.

— Якщо я назву вас українським націоналістом, помилюся чи ні?

— Не помилитеся.

— А чому про українських націоналістів часто говорять, що ті продалися москалям?

 —  Я думаю, що подібні речі пишуть і говорять саме ті, хто багато років нав’язував нашому суспільству «русский мир» з теле- та кіноекранів, а тепер не можуть змиритися з нашою принциповою позицією.

 

Я не є цільовою аудиторією українських серіалів

— Ви казали, що завдяки забороні російського контенту кілька ваших знайомих акторів стали зірками — їх почали впізнавати на вулиці. Про кого мова?

— Фактично про всіх українських акторів. Вони почали отримувати головні ролі у стрічках. Широка впізнаваність для українського акторського цеху — до певної міри несподіванка, бо протягом останніх 15 років, відтоді, як Київ став Голлівудом для російських фільмів та серіалів, українці в них були залучені на ролі суто епізодичні та другого плану. За, може, надзвичайно окремими випадками. Хіба що Богдану Ступці діставалися головні ролі.

1укр

Я зараз все частіше чую, що відомих, досвідчених українських акторів дуже складно залучити до зйомок, бо у них настільки щільний графік, що знімальні дні доводиться узгоджувати із двома-трьома іншими проектами.

Режисери шукають нові обличчя по всій Україні – у першу чергу в театрах. Минулого тижня я був на першому знімальному дні фільму Червоний (екранізація роману Андрія Кокотюхи). Практично всі актори, які були задіяні того дня, або взагалі не мають досвіду зйомок в кіно, або це буквально другий їхній experience (досвід. — Ред.).

— Якщо актори без досвіду, хіба фільм вийде якісним? Чи це експеримент?

— Це не експеримент. Актори професійні, у театральному світі мають певні здобутки. Звичайно, що у кінематографа своя специфіка, але завдання режисера – підказати чи запропонувати ту взаємодію, яка потрібна для кіно.

— Актори почали заробляти більше?

 — Дослідження гонорарів — не моя компетенція, але, наскільки я знаю, заробіток не зріс. Навіть можливо знизився. Проте в акторів зріс обсяг роботи.

— Тобто росіяни, знімаючи в Україні, платили більше?

— Боюся помилитися, але дефіцит акторів сприятиме підвищенню гонорарів по мірі того, як актори здобуватимуть популярність. Особливо після випуску фільмів та серіалів, які робитимуть їх впізнаваними.

Це правильна тенденція, бо нам треба будувати систему власних зірок. Саме кінозірок, слава яких будується не на тому, що вони були відомими гравцями в КВК, телеведучими або музикантами.

— У забороні російського продукту ви бачите лише позитив.

— Результат, про який я уже розповів, — побічний ефект від заборони. Впроваджуючи її, ми виходили суто з міркувань захисту інформаційного простору. Звичайно, якщо захищаємо інформаційний і культурний простори від ворожого впливу, це звільняє більше можливостей для розвитку власної культури, для виробництва власного контенту.

— Ви оцінювали втрати телеканалів? Права на фільми куплено, а тут…

 — Наскільки мені відомо, за озвученими публічно оцінками керівників деяких медіагруп, українські телеканали щорічно витрачали на російський контент до $400 млн.

Частина знімального процесу відбувалася в Україні, але менше з тим, ця сума насамперед характеризує пряму індустріальну та ідеологічну залежність від Росії, що існувала ще зовсім нещодавно.

— Медіагрупи готові переорієнтувати бюджети на Україну?

— Вони це вже зробили значною мірою.

— Вам подобається те, що знімається?

— Мені, чесно кажучи…

— Ви дивитеся українські серіали?

 — Я не є їх цільовою аудиторією. Також я не дивитимуся, наприклад, мультфільми для дітей, навіть якщо вони хороші, бо вже виріс із цього віку. Так само очевидно, що у мене склався певний кінематографічний смак, зважаючи на освіту, професійний досвід, виховання. Проте, я маю дивитися різні фільми і серіали, суто з професійних міркувань. Зараз я, наприклад, дивлюся серіал House of Cards на Netflix.

 

Держкіно не забороняло Депард’є та Майстра і Маргариту

— Які російські фільми пропонували заборонити особисто ви?

 — Я особисто нічого не забороняю, існує юридична процедура згідно якої діє Держкіно, як орган державної влади.

Процес заборони треба розбити на два періоди: до набуття чинності закону про захист телеінформаційного простору та після.

Якщо говорити про період «до», то це фактично від серпня 2014 року до травня 2015 року включно (навіть до березня чи початку квітня, бо закон було підписано). Ми керувалися, власне кажучи, принципами про неможливість допущення ворожої пропаганди в Україні, яка полягала у популяризації силових структур РФ чи СРСР; у перекрученні української історії — не просто перекрученні історії своїм трактуванням, а приниженні національної гідності українців або інших народів, що проживають на території України.

На цих же підставах, до речі, заборонили фільм Август. Восьмого, який України не стосується загалом, але він стосується війни в Грузії у 2008 році.

Це все відбувалося і відбувається на підставі рішень експертної комісії, яка діє при Держкіно.

2укр

— Хто входить до її складу?

 — Наразі 21 особа включно зі мною – я її голова. Раніше склад комісії був ширшим, але кілька колег з неї вийшли через те, що збільшилося навантаження і водночас робота низькооплачувана.

Після того, як закон вступив у силу, з’явилися інші критерії заборони, зокрема за датою виробництва фільмів. У день прийняття закону ми скасували всі прокатні посвідчення фільмів, які були вироблені у 2014 та 2015 роках і мали чинне прокатне посвідчення.

Інший критерій заборони пов’язаний з тим, що не можуть бути видані і підлягають скасуванню прокатні посвідчення стрічок, у яких грали особи, внесені до переліку осіб, що становлять загрозу національній безпеці України.

Їхній перелік формує Міністерство культури на підставі звернень СБУ, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та РНБО. Наскільки мені відомо, подання до Мінкультури здійснювала тільки СБУ.

— Чому забороняють Майстра і Маргариту або кінострічки з Жераром Депард’є?

 — Бо у них грають особи, внесені до зазначеного переліку осіб. За законом у Держкіно в цьому питанні права голосу немає — на нас покладена виконавча функція.

— Мій шеф, генеральний директор ICTV Олександр Богуцький, був здивований, чому заборонили серіал Бригада. Навпаки ж – це антипропаганда Росії: бандити прийшли до влади.

— Експертна комісія Держкіно знайшла у ньому пропаганду державних структур Російської Федерації. Стрічка проходила комісію двічі: уперше до набуття законом чинності, вдруге – після, бо критерії пропаганди силових органів РФ були більш чітко прописані.

Наприклад, у Бригаді є епізод, де спецназ знищує потяг зі зброєю, який продажні чиновники і бандити направляють в Чечню. У цьому епізоді спецназ показується у позитивному світлі.

— Тобто, якщо я хочу дізнатися, чому заборонили Жерара Депард’є чи Майстра і Маргариту, треба звертатися до СБУ?

— Так.

 

Москвичі досі залишаються посередниками між нами і цивілізованим світом

— 25 лютого в прокат вийшов фільм Політ золотої мушки. Бюджет стрічки — 17 мільйонів грн офіційно (хоча я чув, що $2 млн). Скільки цей фільм зібрав у прокаті?

— Ми ще не отримали звіту — дистриб’ютор надає його щоквартально.

3укр

— Але фільм популярний?

— Є важливий момент, який слід враховувати. Майже 25 років, з 1991 по 2012 рік, українських фільмів у національному прокаті практично не було. Виріс глядач, який взагалі ніколи не дивився українського кіно. Уявіть, що 23 роки вас поїли кока-колою, а потім запропонували узвар. І питання не в тому, що краще, популярніше, корисніше для здоров’я, а в тому, що для вас узвар — абсолютно невідомий продукт. Природа людини така, що все нове вона сприймає з предосторогою.

Ви пили кока-колу, а паралельно вам доводили, що стандартом якості будь-якого напою є саме кока-кола. Все, що не кока-кола – не напій.

Й останнє: вам нав’язували комплекс меншовартості і зневіри у будь-якому продукті, який вироблений в Україні.

Тож зараз перед нами стоїть не просто завдання знімати фільми, а наново сформувати глядацьку аудиторію і навчитися виготовляти такі стрічки, які будуть цікаві цій аудиторії.

Процес дуже складний, бо, з одного боку, треба апелювати тими художніми прийомами і тією кінематографічною мовою, яку звичайний глядач, який ходить до кінотеатру, звик чути і бачити. З іншого – не вистачає грошей. Від нас глядач очікує конкуренції з, наприклад, Хоббітом. Бюджет Хоббіта, якщо не помиляюся, співмірний, з усім бюджетом  бюджет України на культуру за останні кілька років.

— Тобто, який бюджет — такий і фільм?

— Неправильно. Але бюджет теж дуже важливий. Є поняття production value (вартість продукції. –Ред.), яка виходить на екрані і до якої глядач звик. І цього рівня production value ми навіть теоретично не можем досягнути.

Проте у нас є інший спосіб залучити глядача — природнє бажання людей дивитися кіно про себе. У кожній країні, попри неможливість конкурувати за рахунок production value, національне кіно займає певну значну нішу. По країнам Європи, у середньому, його частка складає 20-30%. У Франції, наприклад, більше. Ми ж тільки повертаємося в конкурентну боротьбу за глядача.

Можемо похвалитися Поводирем, Незламною, які успішно конкурували з американськими фільмами. Племенем, яке продано у більш ніж 40 країн світу і мало прокат навіть у США.

Політ золотої мушки – це переможець одного з перших конкурсний відборів Держкіно, ще тільки коли починався процес формування новітнього всплеску в кіновиробництві. Стрічка була завершена на початку 2014 року, довго йшла до прокату, бо очевидно, що у 2014-му було не до комедій. Так або інакше, стартувала у прокаті зараз.

Це не блокбастер. Але не випускати фільм у прокат взагалі, тільки тому що він не блокбастер, дивно. У нього є своя цільова аудиторія. На жаль, вона не співпадає з ЦА українських кінотеатрів, тому прокат був обмежений.

— Хто ходить в кіно в Україні?

— Житель великого міста, йому приблизно від 14 до 28 років, з середнім і вище соціальним статусом.

Ринок кінопрокату обмежений. В Україні 466 екранів, а в Польщі вже 2,5 тис. І в Польщі це сучасні багатозальні кінотеатри. У нас таких кінотеатрів приблизно 160. Тобто в основному, маємо дво-тризальні кінотеатри, чиї репертуарні можливості не дозволяють довго тримати фільм у прокаті. Фактично, після першого уїк-енду будь-який фільм починає втрачати екрани, тому що заходять нові стрічки. В Європі національний фільм може йти у прокаті 9-10 місяців. У нас якщо фільм іде 2 місяці – це супер-пупер рекорд.

Це стосується не тільки національного фільму, а будь-якого. Навіть Зоряні війни не йшли два місяці: у грудні відпрацювали, а в січні вже їх майже не було в прокаті.

— Чим повинна займатися держава у розвитку кіно? Продюсуванням чи стежити за розвитком інфраструктури, продажом, прокатом, дистриб’юцією?

— Що було раніше: курка чи яйце? Нам треба дбати і про «курку», і про «яйця». Бізнес кіно складається з чотирьох основних ланок: виробнича, дистриб’юція, прокат і споживач. Усі в Україні недорозвинені. Зокрема, і глядач. В першу чергу через те, що він має дуже обмежену кількість коштів. Саме тому мережа кінозалів зосереджена тільки у великих містах. У містах до 150 тис. жителів подекуди взагалі немає кінотеатрів.

5укр

— Зараз купівельна спроможність українців упала, отже — майбутнє кіно під питанням?

— Купівельна спроможність глядача ніколи не була високою, якщо чесно…

Так само обмежена дистриб’юція. У нас виходить лише частка мейнстрімних фільмів, в основному американських.

Уявіть, що в супермаркеті продається тільки шість сортів пива. Пиво середнього рівня, немає ні дешевого сегменту для люмпен пролетаріату, ні дорогого. Так виглядає наш ринок дистрибуції. Ці сорти продають 3-4 компанії.

Незалежних фільмів у структурі кінопрокату відносно мало, і часто вони закуповуються не напряму, а через московських дистриб’юторів.

— Чому?

— На жаль, вони досі подекуди залишаються посередниками між нами і цивілізованим світом. З суто економічних причин, тому що західному правовласнику найдешевше і простійше гуртом продати права на весь колишній СРСР і не заморочуватися спілкуванням з українськими прокатниками.

Це великий політичний ризик. Минулого травня фільм Child 44у Росії був заборонений і російський дистрибютор заборонив його показувати в Україні.

— Яка ситуація зараз?

— Організовуємо низку заходів, аби ситуацію виправити…

Ми не договорили щодо ланки виробництва. У нас сформувалася кіноіндустрія як сервісна функція для російського кіно. Під словом кіно я розумію все — і прокатне, і серіальне, і рекламні ролики.

6укр

Лише зараз ми починаємо вчитися робити щось самостійно. Процес має відбутися. Для цього треба багато знімати. За державні кошти зокрема. Знімати мають не лише успішні майстри, але й дебютанти.

Також в Україну час залучити іноземних виробників, які розвиватимуть виробничу інфраструктуру, задіюватимуть місцевий персонал.

— Іноземних — не російських?

— Їхня присутність в Україні абсолютно недоречна. Але насправді росіяни нас чомусь надзвичайному вже не можуть навчити.

 

Про кіно мають бути уроки в школі, а європейці стоятимуть у черзі до України

— Навіщо іноземцям Україна?

— Знімати у нас у співвідношенні ціна-якість – вигідно. З бюджетом мільйон євро у Франції й в Україні можна зняти різні фільми.

— Чому ми досі не стали європейським Голлівудом?

— Для цього треба створити економічне і правове підґрунтя. З представниками теле- та кіноіндустрій ми розробили пакет законодавчих ініціатив, які би розвинули всі чотири ланки, про які я сказав.

— Закон 3081-д?

 — Не лише, мова про пакет із чотирьох законів. 3081-д — основний із них, але для того, щоб він запрацював, треба прийняти відповідні зміни у Бюджетний, Податковий і Митний кодекси, як передбачено законопроектами 3238, 3239 і 3240.

7укр

Цей законодавчий пакет направлений на стимулювання покращення інфраструктури і кіновиробництва, на залучення іноземних кіновиробників. На те, щоби будівництво нових та реконструкція старих кінотеатрів стала економічно привабливою.

— Це як – податкові пільги?

 — Комплекс заходів, в тому числі пільги і пряма дотація. Наприклад, якщо бізнес залучатиме кредитні кошти для побудови нових чи реконструкції старих кінотеатрів в малих і середніх населених пунктах, то половину коштів на погашення банківських відсотків зможе взяти у держави.

Також передбачене зняття ввізного мита на кіноапаратуру як для зйомок, так і для демонстрації фільмів. Україна все одно її не виробляє, то нащо обмежувати шаленими ставками ввіз обладнання і штучно здорожчувати відкриття кінотеатрів?

Законопроект також фокусується на збереженні кінематографічної спадщини, яка може бути використана як один із елементів виховання українського глядача.

— Поясніть.

— У школах вивчається література, музика, образотворче мистецтво, проводяться екскурсії архітектурними пам’ятками, але, чомусь, не вивчається історія кіно. Ні українського, ні світового. Хоча саме через кіно сьогодні відбувається формування націооб’єднуючих символів, архетипів, смислів і міфів, у хорошому сенсі цього слова.

Навіть найбільші бестселери сучасної української книжки вимірюються тиражами на рівні 200-250 тис. проданих примірників. Ну хай один примірник читає дві людини в середньому, то це максимум — півмільйона. А тепер подивімося на телевізійну панель: скільки глядачів дивляться Факти на ICTV або фільм у праймі?..

Поводир у прокаті подивилися більше 400 тис. осіб, не враховуючи аудиторію телебачення та піратських сайтів.

— 400 тис. – це багато чи мало, порівнюючи з американськими фільмами?

— Співвідносно.

— Ви пропонуєте вивчати історію українського кіно в школах?

— Історію і сьогодення.

— Яким має бути урок? Ігровий чи перегляд фільму?

 — Для початку достатньо перегляду сучасних фільмів. Але коли ми говоримо про історію кіно, то треба знати певні речі, які хтось колись в кіно зробив першим.

Наприклад, Дзига Вертов вперше у своїх стрічках використовував прийоми, притаманні для ігрового кіно при створенні документальних фільмів.

А був Ейзенштейн, який навпаки — знімав художній постановочний фільм, використовуючи прийоми документального.

Ми звикли вважати традиційною формою літератури ту, яка писалася у 19 сторіччі. Але на момент створення це було абсолютно нове слово в мистецтві.

— Ваша ініціатива — це ж напевне сотні мільйонів державних грошей.

— Не думаю, що написати підручник про кіно для школярів коштує сотні мільйонів. Тим більше, чимало давніх українських фільмів частково реставровані і можуть демонструватися безкоштовно.

—  У вас є лобі у парламенті, щоб провести ці закони?

— Проект закону вже був підтриманий у першому читанні 234 голосами. Це і є наше лобі.

— Коли буде друге читання?

— Зараз подані поправки, які мають розглянути профільні комітети. Сподіваюсь, найближчим часом вони будуть винесені на друге читання.

Ми вже мали розмову з представниками Каннського та Карловарського фестивалів. Якщо буде прийнятий закон до того, як вони відбудуться, ми зможемо організувати масштабну презентацію перспектив України.

— У Каннах?

 — Зокрема під час кіноринку. Наприклад, законом передбачено запровадження так званих кеш-рибейтів — повернення коштів іноземним виробникам, які приїжджають знімати в Україну. Звичайно, за винятком представників недружньої нам держави.

8укр

— Тобто?

— Є міждержавна конкуренція за залучення кіновиробників. Вона існує у всій Європі, а в США навіть між штатами. Це не просто неповернена інвестиція в економіку. Очевидно, що до знімального процесу будуть залучені представники знімальних груп, місцевий локейшн-менеджмент, сервісні послуги, орендоване обладнання, павільйони. Іноземна знімальна група буде споживати інші послуги — транспорт, готелі, ресторани, туризм, телекомунікації, побутові послуги, розваги тощо. Нашими консультантами було пораховано, що на одне євро в якості стимулу за проведення подібних кіновиробничих проектів в країну, які сплачуються продюсеру (ми пропонуємо це робити на рівні 25% його бюджету, витраченого в Україні), економіка держави повертає мінімум півтора євро, а в деяких випадках значно більше.

— Ви вважаете, що ми будемо конкурентними з європейцями?

 — Так, бо визначили доволі значний відсоток розміру повернення. Крім того, вартість виробництва в Україні нижча, ніж в ЄС. Якби зник фактор безпекової нестабільності, то, думаю, ми були би ідеальною країною для зйомок фільмів. До України стояли би черги.

Але навіть попри певну нестабільність, пов’язану з війною, всі розуміють, що абсолютно безпечно знімати кіно у Києві, у Львові, в Одесі.

— У скільки мільйонів оцінюється кіноринок зараз?

— Більше мільярда гривень, якщо ми маємо на увазі бокс-офіс кінотеатрів.

 

Ринок не здатен окупити український фільм

— Мені казали, що за останні 20 років в Україні не було знято жодного фільму, який би повернув Держкіно вкладені гроші. Це правда?

 — Частково гроші повертаються, але повністю не окуповується жоден фільм, бо, як я вже сказав, обсяг ринку не надає таку можливість. Є мінімальність вартість виробництва, нижче якої глядач не захоче дивитися фільм в кінотеатрі.

І є обсяг ринку — 466 кінозалів. Це чиста математика: хочеш окупити фільм — маєш вийти на якийсь інший ринок. Але тоді, треба буде робити не український фільм, а фільм для більшого ринку. Зокрема часто так робили для  ринку Росії.  Зрештою, тому чимало фільмів в Україні знімаються російською мовою (за приватні кошти).

Але якщо ми говоримо про українське кіно, яке має чітку національну ознаку і національні маркери, у першу чергу у вигляді української мови, то про російський ринок можете забути.

На жаль, український ринок не здатний окупити фільм. Це проблема не тільки України, така ситуація в багатьох країнах Європи. Тому у всіх європейських країнах є дотація кіновиробника.

— Українське кіно обов’язково має мати маркери, якщо ми говоримо про бізнес?

 — Якщо говоримо про українське кіно, то воно має мати ці маркери. Наше завдання — направити державні кошти не просто на зйомки фільму, а щоб ці фільми формували глядацьку аудиторію, професійну кіноіндустрію, систему кінозірок. У довгостроковій перспективі це має дати підстави говорити про вихід українських фільмів суто на комерційну основу.

Але ми живемо в країні, де є об’єктивна реальність — економічні проблеми, розділ за мовною ознакою. Це теж треба враховувати. Фільми мають об’єднувати людей, виконувати культурну, просвітницьку, соціально важливі функції.

— Обєднувати Донецьк і Львів?

 — А чому ні? Львів і Київ, Київ і Донецьк, всю українську націю та державу, яка називається Україна.

— Яким має бути кіно про події на сході, аби воно об’єднало країну?

— Можна зняти кіно не тільки про події на сході. Можна зняти… Ви знаєте, що таке обєднання? Це не коли людям кажуть обійнятися та поцілуватися в губи, а коли у певному середовищі існують певні символи та архетипи, які в першу чергу зрозумілі тільки членам цієї спільноти і з якими вони себе асоціюють. Ми всі поки що жартуємо цитатами з радянського кіно.

 

За негативну конотацію поетичного кіно битиму в обличчя

— Арт-хаус і поетичне кіно — напрямки номер один?

— Ні, хто вам це сказав?.. По-перше, я не розумію негативної конотації поняття поетичне кіно. Таке використання є демонстрацією невігластва, перепрошую за різкість.

Знаєте, якби поетичне кіно було у французів, то вони би всьому світу тім’ячко проклювали цим кіно. А ми поетичне кіно в лапки беремо… Єдине, за що я готовий вдарити людину по обличчю – то це за негативну конотацію словосполучення поетичне кіно… (Сміється). Це жарт, звичайно.

— Лиш мене не бийте.

 (Сміється). Не хвилюйтеся.

…Що таке поетичне кіно? По-перше, це умовний термін, який придумав польський кінокритик Януш Газда, аби описати ту естетичну школу, яка склалася в Україні і в українському кіно, джерела якої походять ще від Довженка. Але розквіт прийшовся на 60 – поч. 70 рр. 20 сторіччя.

Це була абсолютно унікальна школа національного кіно зі своїм обличчям. Її називали  поетичним кіно тільки тому, що в той час із політичних міркувань не можна було просто сказати — українське кіно.

Це була особлива школа кінематографу, школа в естетичному сенсі цього слова як напрямок у мистецтві. Ми зараз можемо говорити про італійський неореалізм, французьку нову хвилю і так само про явище українського поетичного кіно.

Сьогодні ніхто в Італії не говорить, що треба знімати так, як стрічка Рим — відкрите місто або Викрадачі велосипедів, наприклад. Але італійці пишаються цими фільмами!

Так само ніхто не говорить, що нам треба сьогодні зняти так, як Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика чи Іван Миколайчук.

— Про що треба знімати в Україні серіали і кіно?

 — Кожна історична доба має відображатися у мистецтві. Колись в радянських таборах скрізь висіли плакати з цитатою Леніна: «Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя».

— Ви цитуєте Леніна?

— Він іще сказав: «Вважнейшим из искусств для нас является кино» (або цю цитату йому приписують). Тож окреме цитування Леніна можу собі дозволити (сміється).

Кіно є формою художньої рефлексії автора на події в суспільстві. Навіть комерційне кіно все одно залишається мистецтвом. І не рефлексувати автор не може.

9укр

Питання, як буде подане кіно — як прямолінійна пропаганда або ж як якийсь герметичний продукт сучасного мистецтва, який не завжди зрозумілий навіть автору?

Між цими полюсами цілий світ. І світ мистецтва має безкінечні поліваріативні можливості художніх рішень.

Шароварщина, за яку так часто дорікають українському кіно, це не проблема шаровар, це проблема окремого ідіота, який жахливо шаровари зняв. Зафільмував, звісно (Усміхається). Ось і все.

У шароварах проблеми ніякої немає. Їх можна зняти так, що всі будуть шоковані  новаторством, яке з цим буде пов’язане.

 

Ми не забороняли російське кіно

— Вас як націоналіста ображає той факт, що українці продовжують дивитися в першу чергу російськомовні роботи?

 — Ставлюся до цього по-філософськи. Причина очевидна — суспільство досі не пережило і не оговталося від посттравматичного синдрому колоніалізму. Багато століть ми були колонізовані одночасно кількома імперіалістичними державами. Кількість викликів, які перед нами стоять, унікальна. Але всі ці імперії, за великим рахунком, розпалися, а українці як спільнота залишилися. Зараз треба подолати комплекс меншовартості, який теж пов’язаний із тим, що ми багато століть перебували на маргінесі великих держав.

— Ви бачите загрозу лише в російському кіно, чи, може, й у польському та угорському?

— Я взагалі не бачу загрози в кіно. Є загроза у пропаганді. Ми ж не забороняли російське кіно, заборонено пропаганду.  Ніхто не забороняв мистецтво.

Довженко знімав геніальне кіно з точки зору мистецтва, але на той час воно було пропагандиським. Сьогодні, коли ми дивимося фільм Земля, меседжі сталінської пропаганди просто блокуємо у своїй свідомості. Щодо сьогоднішнього російського кіно таке блокування ще не спрацьовує.

Забороняючи фільми, ми враховували оцю конотацію, яку поки що заблокувати неможливо.

— Назвіть п’ять сучасних українських фільмів, які обов’язкові до перегляду.

— Не робитиму цього, бо ображу режисерів, які є авторами шостого, сьомого восьмого фільмів… Але якщо ви спитаєте, який український фільм мені найбільше подобається, то я назву Молитву за гетьмана Мазепу мого батька.

10укр

 

— Ви часто даєте інтерв’ю?

— Останнім часом фактично щодня. Не знаю, з чим це пов’язано.

— Критикують?

— Коли критикують — інтерв’ю, у більшості випадків, на жаль, не беруть. Дехто примудряється критикувати не запитуючи.

Критика — це добре, якщо вона аргументована. Я здатен визнати помилку.

Хочу нагадати вислів Вацлава Гавела про люстрацію у Чеській республіці після Оксамитової революції, «краще п’ять років помилок, аніж постійний саботаж». Ця теза стосується всього українського суспільства: ми опинилися в ситуації, яка в нашому досвіді була відсутня. Ніхто не готував нас до такого. Тому ми маємо не боятися помилятися. Адже не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Спілкувався Ростислав Буняк.

Мітки: , , ,


Коментарі
Написати свій коментар

Будь ласка введіть Ваше ім’я

обов’язково

Будь ласка введіть справжній email

обов’язково

Будь ласка напишіть коментар



Подібні публікації


Це теж цікаво



467 499 176

Ми у Facebook

BLIK.net.ua © 2015 – 2017 Всі права застережено

BLIK

Яндекс.Метрика