Хто платить за каву, коли тобі 31 рік?

Коли мені було 16 років, я ходила на побачення з цікавості …

Я зустрічалася з високими і маленькими, з худими і товстими. Один раз я навіть ходила на побачення з геєм. Тоді у мене було достатньо часу для того, щоб пити несмачну розчинну каву або обійматись з невідомим хлопцем на віддаленій лавочці в парку просто так, від нудьги. Чоловіки були цікаві мені як вид. Я нічого не знала про них, ось і надкушувала всіх підряд, навіть найбільш нудних.

Зараз мені 31, і моє сприйняття часу і чоловіків дуже змінилося.

Раніше час тягнувся нестерпно довго. Він був тягучим, в’язким, майже що нескінченним. Тепер мій час мчить, як скажена лижниця з гори. Рано вранці прокидається в кишені шуби мій телефон. І починає звідти підганяти мене стусанами, втягує в свою нескінченну круговерть. Летять повз новини, букви і тексти, кафешки, де смачна варена кава, магазини, машини таксисти, і сіре небо наших широт. Летять повз мене різні звуки: стук каблучків, бурчання мотора, спів птахів, тупіт ніг поверхом вище і істеричне пікання скайпу. Летять повз мене запахи: кориці і мила, і нової туалетної води, і прорвана каналізація, і навіть іноді запах весни. Летять повз мене чоловіки — підкачані і лисі, друзі та колеги, і навіть забуті в джунглях часу коханці. Всі вони вже вивчені до дна.

Все це крутиться, зливається в єдиний потік, закручується в воронку і несе мене неминуче в свій епіцентр, і з кожним днем ​​все швидше і швидше. Я вже не гребу відчайдушно веслами, намагаючись виплисти з воронки. Я лише іноді чіпляюся за соломинку — я вирубую скайп, кидаю телефон під диван, і їду туди, де нікого немає. Я просто гуляю по вулицях, без сумки і телефону, засунувши руки в кишені, і дивлюся на небо, або на брудне місиво під ногами, і дякую долі за цю коротку мить свободи.

І якщо залишуся одна, то я ніколи, чуєте мене, ніколи не буду витрачати цей дорогоцінний час, вирваний мною зубами зі скаженого потоку, на всілякі дурниці. На дурні побачення, які закінчаться ось цим: я тобі подзвоню. На в міру симпатичних мені, але нудних і небажаних чоловіків. Я не буду ходити в місця, в яких мені душно. Я не стану розмовляти з подругою, яка підсіла мені на вуха зі своїм вічним ниттям. Я пошлю до біса наглу сусідку.

Я піду на побачення тільки з таким хлопцем, від запаху якого у мене автоматично самі злітають стринги. Я піду на побачення тільки з тим хлопцем, якого буду хотіти чути, дивитися на нього і чіпати, і вбирати в себе його губи, і грати його язиком. І вся напівтемрява затишної кав’ярні, і свічка на столі, і навіть чашка кави будуть лише декорацією до того, чого я всією душею і всім тілом хотіла. І якщо хлопець такий, як я кажу, то я з превеликим задоволенням оплачу цей рахунок, або ми разом оплатимо цей рахунок, або він оплатить цей рахунок, або його не сплатить ніхто — яка на хрін різниця, коли з тебе автоматично злітають стрінги?

На інших хлопців, які подобаються мені тільки за умови оплати кави і королівських креветок, у мене просто немає часу. У моєму житті тепер занадто багато сміття. Я краще займуся хорошою книжкою, ніж буду розважати нудних хлопців. Я не хочу їх згадувати в той момент, коли смерть встане перед моїм ліжком. Нехай тоді, коли в моїх очах згасне останній промінь сонця, на уламках моєї пам’яті танцюють ті, від чийого запаху автоматично злітали стринги. І чорт з ним, з тим, хто заплатить за каву.

Автор: Морена Морана

Мітки: ,


Коментарі
Написати свій коментар

Будь ласка введіть Ваше ім’я

обов’язково

Будь ласка введіть справжній email

обов’язково

Будь ласка напишіть коментар



Подібні публікації


Це теж цікаво



467 499 176

Ми у Facebook

BLIK.net.ua © 2015 – 2017 Всі права застережено

BLIK