Найкоротша консультація у психолога

Прийшли удвох. Чоловік і дружина. Перший раз у мене. Я втомлена (5-я консультація), голодна і від цього чомусь спокійно-незворушна.

— Я перший раз у психолога! — Каже роздратовано чоловік. Роздратований. Всім видом — «якого біса!». — Мене дружина вмовила!

— І?

— Що і?!! Син у нас. У мене. Дебіл! — каже він.

— Дебіл — це психіатричний діагноз, — втомлено кажу я. — Ваш син в цьому сенсі дебіл?

Чоловік уже на мене дивиться як на дебілку. Потім переводить погляд на дружину з німим запитанням: «Ти до кого мене привела? !!»

Вона згорбилася, сидить на краю стільця, очі відводить. Руки затиснула між колінами.

Він кривиться, повертається до мене, мовчить. Я теж. Не витримує. Злиться ще більше.

— Ось ви ж як би психолог, так? Хм. Ну так поясніть мені тоді, що мені з ним робити?

— З ким?

— З сином!

— А що з ним?

Чоловік округлює очі, дивуючись моїй тупості і нездатності читати думки. Знову повертається до дружини з виразом: «Де ти цю дуру знайшла?». Але дружина — досвідчений боєць, сидить не піднімаючи очей, і лише по тому, як блідне її обличчя, я розумію — всі сили у неї пішли на те, щоб привести чоловіка до мене.

— Він берегів не бачить, розумієте. Шмаркач. 14 років, а веде себе як, як …

— Як?

— Приходжу додому. Після роботи. Черевики посеред килимка стоять. Я йому: «Ти хоч щось в цьому житті вмієш? Черевики хоча б на місце поставити ». Сто раз говорив йому ставити черевики збоку, так, ні, як дебіл, нічого не розуміє. Все в житті легко дістається. Телефон ось зламав. Не цінує. Не ділиться нічим зі мною. Матері геть грубіянить. Вдома нічого не робить. Всі слова як горохом об стіну. Ні сорому ні совісті. І ось як, як себе з ним вести ?! Як порозумітися? Ви ж психолог, ну так порадьте !!! Є у вас рецепт?

— Є, — відповідаю, порушуючи всі канони психологічної консультації.

— І рішення є?

— Є, — дивуюсь своїй нахабності ще більше.

Розумієте, є алгоритм психологічної консультації. Особливо першої. І мене вчили, що перша зустріч — це збір інформації, визначення запиту, налагодження контакту. Ні про яку терапію мови немає. Що на мене найшло … (((

— Я правильно зрозуміла, що ви не знаєте, як розмовляти з сином, і не можете знайти з ним спільну мову?

— Ну так, сказав же!

— Рішення є, дуже просте. Але не знаю, чи впораєтеся ви з ним, — з абсолютно щирим сумнівом кажу я.

— Ну? Говоріть!

— Це не говорити, це зробити необхідно.

— Що зробити?

— Як ім’я вашого сина?

— Антон.

І тут я зовсім борзію (колеги мене зрозуміють, про що я), дістаю аркуш паперу, маркер, пишу на ньому «син Антон, 14 років», кладу в дальній кут кабінету і пропоную чоловікові уявити свого сина, який стоїть на цьому аркуші.

— Вийшло? — Питаю.

— Так.

— А зараз повільними кроками підійдіть до листа, встаньте на нього, увійдіть в образ сина і станьте ним.

З явним сумнівом на обличчі він робить це. Закриває очі.

— А тепер скажіть, що відчуваєте?

— Самотність страшну. Сльози в горлі. Плакати хочу.

— Чому?

— Від образи. Всі смикають, дістають. То не так, це … Жити не хочеться. Я як урод якийсь для всіх.

— Для кого — для всіх?

— Ну для всіх.

— Для кого?

— Ну батька.

— А чого б хотілося від нього?

— Щоб хоч раз похвалив. Запитав, як справи. Щоб не кричав. Щоб … я ж теж чоловік, щоб пишався мною.

— Зробіть вдих і на видиху виходите з листа.

Чоловік мовчки підходить до стільця, сідає. Тиша. Жінка витирає сльози.

— Я все зрозумів, — раптом тихо, майже пошепки каже він. — Все зрозумів. Я себе так же маленький відчував. А від батька одні докори. Тепер я так само. Я зрозумів все. Дякуємо.

Очі у нього і у дружини зелені. Ясні. І вуха у нього якісь добрі, зворушливі …

18 хвилин все тривало. Перший раз в моєму житті.

Мітки: , ,

Магазин
Це теж цікаво


Написати свій коментар

Будь ласка введіть Ваше ім’я

обов’язково

Будь ласка введіть справжній email

обов’язково

Будь ласка напишіть коментар




Це теж цікаво

Ми у Facebook

BLIK.net.ua © 2015 – 2017 Всі права застережено

BLIK