Блокадний синдром: харчовий розлад, про який мовчить глянець - BLIK.net.uaBLIK.net.ua

Блокадний синдром: харчовий розлад, про який мовчить глянець




Здається, всі вже домовилися, що булімія з анорексією — не примха, а захворювання, які можна і потрібно лікувати. Але один розлад харчової поведінки завжди випадає з уваги.

Може, тому, що глянцевим журналам не хочеться загострювати увагу на тому, що значна частина їх читачок, таких стильних і доглянутих, в дитинстві практично голодувала. І дарма це для них не пройшло!

Дайте добавки

Ти завжди замовляєш більше, ніж можеш з’їсти. І потім запихаєш в себе всі ці салатики, консоме і профітролі, хоча вони вже не лізуть. Але ж треба ж! Їжа не повинна пропадати!

При вигляді шведського столу на тебе накочує трохи знервована ейфорія, і ти нагортаєш три повні тарілки разом, хоча знаєш, що переможеш тільки одну — і що ти, взагалі-то, в будь-який момент можеш повернутися. А в гостях ти єдина, хто з ентузіазмом відгукується на пропозицію господині взяти ще шматочок оцього ось запеченого — хоча ти з’їла вже 7 і тебе нудить. Але якщо шматочок візьме хтось інший, ти відчуєш укол роздратування — відбирають!

1

Це не здоровий апетит. Це синдром блокадника.

Голодне дитинство

Необов’язково переживати Ленінградську блокаду, щоб розжитися цим синдромом. Насправді досить і простий брак їжі та обмежень аж до убозтва раціону. Цим синдромом страждають багато 30-35 літніх — ті, чиє дитинство припало на голодний кордон 1980-1990-х.

Більшість не голодувало в прямому сенсі цього слова — все-таки була якась картопля, маргарин і сірі макарони. Синя курка у свята. І, можливо, навіть цукерки — строго на Новий рік, по три штуки в руки. Хоча деяким пощастило менше і вони вже в свої 6-8 років дізналися, що означає «нічого їсти». Батькам затримували зарплату по півроку, а коли видавали, то не грошима, а шарикопідшипниками, з яких каші не звариш.

У такій ситуації неминуче ламається психологічний механізм насичення — тіло говорить «вистачить жерти!», А голова заперечує — «немає вже, а раптом потім не дадуть!». Відчуття ситості слабшає або зникає зовсім — їсти хочеться постійно, але розрахувати потрібну для насичення порцію людина вже не в змозі.

2

Синдром блокадника або булімія?

На відміну від людей, які страждають на булімію, «блокадники» не їдять все. Але вони завжди переїдають, а якщо наїстися від пуза не виходить, у них починається тривога і з’являється неясне відчуття, що щось пішло не так.

Булімія нерідко чергується епізодами анорексії, коли людина взагалі відмовляється від їжі, викликає блювоту і тренується до непритомності, щоб компенсувати своє обжерливість, але у «блокадників» нічого подібного не спостерігається і вони не так часто страждають почуттям провини. А якщо і страждають, то тільки на словах. «Знову я об’їлася, як порося!» — І завтра все по новій.

3

Їжа перетворюється практично в об’єкт культу і поклоніння. І, як всякий священний предмет, вона вимагає до себе особливого ставлення. Їм дуже складно викинути їжу, навіть якщо вона вже не їжа, а біологічне сміття. У холодильнику осідають тарілки з трьома пельменями, затвердлий сир і дбайливо загорнуті серветкою різнокаліберні хлібні уламки. Деякі намагаються пустити їх у справу і приготувати з них щось їстівне. Причому справа не в патологічній жадібності — дівчина, яка тижнями зберігає огризок сервелату, спокійно викидає брендове плаття, тому що на ньому мікроскопічна плямочка, і купує новий телефон, тому що у старого екран на 2 міліметри менше.

І, нарешті, у них поступово виробляється механізм компенсації, та сама «чарівна кнопка» — якщо в житті пішла смуга колізій і колотнеч, потрібно просто щось з’їсти і все піде на лад. Але просто перекусити люди з блокадних синдромом не можуть — це вони, відкривши упаковку з печивом, за один присід з’їдають все до крихти, навіть якщо ця упаковка — оптового масштабу.

4

Згадати все

Більшість «блокадників» навіть не підозрює, звідки ростуть ноги у проблеми. Вони пам’ятають, як в дитинстві грали в войнушку за гаражами, як Валерка їм носив портфель і яка гримза була Наталя Петрівна, але епізоди нестачі їжі часто з дитячої свідомості просто випадають. Ну, може, і згадається, що багатенькі буратіни купували в їдальні булочки, а тобі грошей дали тільки на проїзд. Або якими смачними були цукерки «Каракум», незрозуміло як здобуті мамою. Але загальна картина — протягом декількох років ти харчувалася абияк — з цих уривків не складається.

5

Майже для всіх дитинство — щасливий і сонячний час, а голод (як і насильство) витісняються в найдальші підвали свідомості. Виманити їх звідти на світ божий, щоб прожити і, як кажуть професіонали, опрацювати, може тільки психолог. Можливо, в компанії з психотерапевтом, який, на відміну від аналітика, може виписувати ліки.

Текст: Ольга Лисенко






Мітки: , ,



Написати свій коментар

Будь ласка введіть Ваше ім’я

обов’язково

Будь ласка введіть справжній email

обов’язково

Будь ласка напишіть коментар


Загрузка...


Це теж цікаво

467 499 176

BLIK.net.ua © 2015 – 2017 Всі права застережено

BLIK